вівторок, 13 січня 2009 р.

8.Один крок...

Просто…ніч…
Вона дістала з сумки мп-3 та знайшовши в плів-листі улюблений «Дельфін», завмерла, вдихнула на повні груди, наче готуючись пірнати в холодну воду, із перших акордів розслабилася, поринувши з головою в улюблену музику. Петра сиділа на лавці, яка ледь трималася купи. Звідси видніється все місто. В багатоповерхових будинках майже всюди темно, тільки де-не-де горить світло. Вона курила. Як приємно відчувати в роті цей гіркий і в той же час приємний смак. Попіл сипався прямо на штани, дим зливався з її запахом. Сюди б ще кави чи чаю з молоком. Один хороший знайомий сказав : «Знаєш, Петро, кава замінник сигарет, а чай замінник замінника.»
Потім хтось мав таке нахабство потурбувати її. Дівчина знімає навушник, запитує:
- Перепрошую?
- Закурити не буде?
З цього все і почалося. Вони розговорилися, вона сміялася над його тупими жартами. Накрапав дощ, і незнайомець запропонував піти до нього. Там, у квартирі, здавалося час зупинився. Ні, радше розтягнувся, як розжарена вонюча шина чи дешева брехня. Кольори змішалися – утворилася різнобарвна блювота, звуки збожеволіли, полетіли шукати щастя, залишаючи їх на самоті. Тепер, зараз, в цей час, момент, хвилину життя втратило її. «Зупиніть планету, я вийду!» - захотілося закричати. Невідомість – це найпаскудніше річ, яку тільки могли вигадати люди чи то пак філософи, бо саме вони примушують наші трубоподібні мозкові локони рухатися і задумуватися над різними питаннями, наприклад, що було перше: яйце чи курка?
Вона дивилася на нього і чомусь знала, що зараз відбудеться, але частина її в це не вірила, опиралася, ніби так зможе захиститись від майбутніх дій. Він глибоко вдихнув, вбирав весь запах цієї дівчинки, ледь торкнувся. Від цього вона вся похолола, але потім виникло бажання з ним злитися. А він, ніби перехопивши хід її думок, не став чекати з моря погоди: його голова нахилилась ближче і Петра відчула смак його губ. Ммм… Чорниці. Тіло отримувало задоволення, давно дівчина такого не відчувала. Від простого поцілунку – і стільки позитиву. Облизала губи, на них ще залишилась частина цього на кілька років старшого хлопчика, який, напевно, вже роздумує яким чином розвести її на секс.
- Ти така класна, - промовив він
«Ну, а я що казала? Думає, що такою банальністю затащить в ліжко?» - роздумувала дівчина. Але потім вирішує, що було б непогано, врешті вона його більше не побачить…А шкода…
- Чому?
- Не знаю. Солодка трохи, так би і з`їв. – прошепотів хлопець.
Вона знає практично його декілька один, а він вже розсипається компліментами. Точно все це закінчить сексом. Він заплющує очі, а вона проводить пальцями по обличчю, губах – він цілує, інколи легенько кусає та тихо облизує, потім непомітно торкається його шиї, що так пахла чорницями. Як же їй захотілося тих ягід! Душу б віддала за них! Цілуючи, він легенько підхоплює її на руки, несе в кімнату. Вона не опирається цьому і плювати хотіла на те, що буде говорити завтра та шкодувати про цю ніч. Хлопець обережно та дбайливо кладе на ліжко, знімає футболку, а вона просто…спостерігає за його рухами. Потім він стягує з неї светр та лагідно цілує в шию. Петра кусає його волосся, вдихає на повні груди запах чорниць. Квапливо знімає з себе футболку та жадібно цілує. Від збудження живіт починає швидше дихати, з`являється приємний лоскіт нижче нього. Відривається від її губ, плавно та легко виводить складні візерунки на її грудях, цілує, аж залишаються темні червона сліди. Кохання хвилею здіймається всередині, зливає всі думки. У прочинені двері балкона вітер кидає пригорщами весняне повітря. Він торкається пальцями її лопаток і, здається зараз виростуть крила, і вона полетить. Його рука метушиться біля її штанів з незручними ґудзиками, які вперто не піддаються, очі заплющуються, і остання думка, яка заблудилася в голові Петри: «Курча мать, а як його звати?»
А потім почалося зустрічання. Не варто було… через це той вечір змазався, почалися буденні проблеми, постійні спізнювання, безглузді сварки – і жалюгідне розтавання. А зараз чомусь згадала. Все таки я його кохала. Закохалася, дівчинка-підліток, в мучачика в перший же вечір, потім стала закінченим стервом…а він тоді розлюбив чи що? Прашла любов, зав`ялі помідори. А вони в нього і не цвіли. Мені легше бути лялькою, лєвой дєвочькай, яку тільки покличеш, коли стане сумно, то вона тут так як тут. Мені легше бути нею, а ні ж коханою людиною, від якої вимагають серйозні слова, вчинки. Мені краще, коли немає ніяких обов`язків, не треба ні перед ким звітуватися. Бо я не вмію вірити та кохати… Але зараз я розумію, що все таки добре, що тоді я зробила перший крок, бо ти, довбень, не зміг додуматись…Чуєш, ти потрібен мені!
Просто…

Немає коментарів:

Дописати коментар