вівторок, 13 січня 2009 р.

Ніч... Зимова ніч...

Цілковита тиша...Життя немов завмерло в очікуванні чогось.... Трава спокійно спить під білосніжною ковдрою ,що так лагідно сховала все під собою,як мати накриває свою дитину. Облисілі дерева стоять на варті під сяйвом зірок,і здається навіть те, що все немов зупинилося, їх не бентежить. У вікнах не видно ні одної душі,ніхто не ввімкне світло. Подув вітер. Лиш цей легенький подих природи заставляв згадувати все навкруги що час не зупинився. Гілки дерев зашкрябали по вікнам будинків,в середині хтось перевернувся на інший бік ліжка та заснув ще міцніше. Місяць у повні,випромінює казкове світло,дивлячись на яке,виникає дивне почуття,забуваєш про холод навкруги та не хочеш відривати погляд від цього небесного світила. Зненацька пішов сніг,падаючи на землю немов пір'їни з птахів,про котрих можна прочитати лише в казках. Падаючи повільно,сніг неначе танцював вальс з усім, що було навкруги,навіть якщо воно того не хотіло. Усе зупинилось в цю ніч.... Зимову ніч...

Сучасна Українська Література

Як саме я ставлюсь до сучасної української літератури. І взагалі, вона існує?Так,література у нашій з вами любій країні існує,навіть я б сказав,вона є однією з найкращих!І все рівно на тупих закордонних критиків,і на просто скептиків,ставлячись до України не як до держави,а як до частини Росії. Все це туфта (вибачте за такі слова,але кому зараз легко?). Але так просто кричати про це,напевно,недоречно. Потрібно ж все підкріплювати чіткими аргументами?Ось саме цим я і займусь:).
Частина 1.
Все що і є літературою…..
В цілому світі геніальних творців не визнавали за життя,не завжди,але ж це так. Як сказав один письменник: « Прийдіть до мене через 1000 років,тоді і поговоримо про класику». А це істина,так само як корови не літають(чи літають?). Сучасна українська література складається з гарної літератури,і ГЕНІАЛЬНОЇ.З першого погляду на цей текст ,напевно, можна подумати ,що автор якийсь звихнутий. Це так і є. Нормальні люди так не пишуть:). Але справді література в коханій країні під назвою Україна одна з кращих… Ніде автори не кохають так палко мову,котрою пишуть. Мову,котра для мене найкраща. Чому тут я вжив святе «Я»? Бо як не дивно, являюсь одним з цих акул пера:) Фактично те, що пишеться зараз моїми руками теж можна назвати літературою…Кожну статейку,кожен віршик,кожну маленьку розповідь можна назвати літературою…Але візьмемо глибше. Те про що пишуть зараз є саме тим,що лине з душі…Візьмемо наприклад так всіма коханого і відомого Тараса Григоровича Шевченка. Він у свій час писав про Україну,про його кохання до неї,і про те,що українці гідні кращого…Але хіба цього він прагнув?Ту його біографію ,котру зараз впарюють всім і де завгодно,не можна назвати правдивою… Я особисто не визнаю його письменником взагалі… Він просто був у потрібний час і у потрібному місці. Людям потрібен був герой, і він їм став. Красивий і продуманий піар тогочасного шоу-бізнесу. Ось якщо я зараз в своїй книжці донесу до людей таку саму думку,ніхто не назве мене генієм,ніхто не буде рекомендувати мої твори для учбових програм, і ні одна вчителька з літератури та мови не буде приходити у стан ейфорії від першого рядка моїх творів…А сучасні письменники пишуть саме те,що в їхніх душах. Ніякого піару,ніякого навмисного прикрашення своїх книжок…Вони творять…Творять не заради грошей, не заради чогось… Творять заради того,щоб творити(сорі за тавтологію)(і вибачте за сленг). Скажіть,те що лине з душі не є літературою?…?…?Я так не думаю.
Отже,те що я вважаю сучасною українською літературою ви вже напевно зрозуміли… Підемо далі.
Частина 2.
Ті,хто являються літературою.
Ірена Карпа
Ірена Карпа… …і «Фактично самі»
«Одразу анонсую: зовсім скоро у нас буде концерт із „Фактично самі“ у Дніпропетровську. Ми на нього (ми: типу ми і Арт-Вертеп) запрошуємо вас… Єдине мені поки що залишається незрозумілим… Що краще: більш демократичне місце де поскакати, чи де посидіти?…»
«Поскакати!» — радісне волання публіки
«Добре, буде там, де поскакати… Єдине, що ми скоро плануєм, це приїзд гурту „Фактично самі“, бо в нас виходить альбом „Космічний вакуум“, дуже старий і в Україні ще не виходив! Будуть там навіть автентичні пісні в індастріал і хіп-хоп обробках…»
…і «п’ятихвилинна стрижка»
Був такий спец проект фестивалю «Молодість», коли гурт «Фактично самі» знімався у фільмі на камеру телефона Nokia N93. І вийшов такий собі «фільм про любов ліміти та різних верств населення до Києва»: «Київ Limited Edition». Душевний фільм. Чесно. Варто подивитись.
«Запікані слова: ліміта і кияни.
…Телефон ми продали, який нам дали у приз, і це все пішло у фонд кліпу… Майбутнього якогось…»
Окрім цього фільму, до речі, ще перед читанням, показали кліп, де теж знімалися «всі свої», а саме Іренка, Юрій Андрухович та кепі, капюшон і кеди Сергія Жадана. Отже, штурмуйте всі можливі й неможливі канали, шукаючи піратські копії, бо навряд чи ви знайдете цю красу на вітчизняному запопсованому телебаченні!
…і BITCHES GET EVERYTHING
Якщо коротко, то ця книжка про двох дещо дивакуватих дівчат рочків так під 25: кінорежисерку Трішу і її подружку («директорку шлюбної агенції, яка продає українське м’ясо за кордон») Стогнєвіч. А насправді ця книжка не з тих, про які розповідають всує. Уривки, зачитані авторкою (про ранкові грінки, креветочний майстеринг, виготовлення рибних стельок та однояйцевих дверей, про ледь не заваленого Івана-таксиста, пістолет вікінг, терористичну організацію з обмеженою відповідальністю та ЗАТ «Автовідповідач»), вразили більше за якісь не надто зграбні рецензії. «Книжка не така отстойна, як я читаю…» — це було зайве, бо насправді Іренка читала так, що хотілося слухати й слухати… Але краще все-таки почитати…
…і трохи філософії
«Навіщо ти робиш, те що робиш?» — спитали з залу.
«Головне — це чіткі наміри того, що ти робиш і не жаліти. Часу, блін, так мало, чуваки! Але в глибині я знаю… Бо при всій моїй любові до брехні я дуже чесна людина…
Навіщо? Пишу, щоб читали. Мене пре, що люди читають мої книжки. Є необхідність робити щось так, як до тебе ніхто цього не робив.»
…і політика
«Не подобається багато що в соціальній політиці, я би багато що міняла… Я не настільки хороший менеджер… Коли ці люди оперують політичними якимись поняттями, вони мають на увазі стіки-то грошей і стіки-то грошей, а якщо приходять туди ентузіасти то треба там всіх розстріляти, але ж ми типу за „без насильство“… І я не готова, в тому плані, що в мене немає якихось пророблених стратегій, і якщо в мистецтві можна нахрапом щось брати, то в нас в політиці було нахрапом тільки під час революції…
Мені подобається дух працювати саме з духом людей. І побачила я цю Україну, я в неї повірила. І поки не здохне вся ця частина совка, яка живе і плодиться, поки оці раби не виздихають (із клепками раба), я не знаю що буде… Це не залежить від віку: дитина може бути маленька, але її так виховають, що вона буде рабською дитиною, а може бути і свідома людина.» …і вітер в голові
«Вітер в голові завжди попутній. Треба просто прислухатися. Єдиний правильний вітер — в твоїй голові, а не той, що зовні.»
…і Дніпропетровськ
Питання було про необхідність змін у цьому місті і всяке таке бла-бла-бла. Доволі стандартне. А от відповідь виявилась, як і слід було очікувати, незвичною…
"Змінити треба готель «Дніпропетровськ»! Просто знести і побудувати щось…
«У Дніпропетровську безліч нормальних готелів!» — загомоніли присутні.
"А нам отак от повєзло! Це було щось!
Коли консьєрж біжить і витягає подружку з ліфта і кричить: «У нас гості до 23!!!», а щоб прийти треба отримати пропуск і показати паспорт…
У мене колись була шалена любов у Дніпропетровську. Вчився у Митній Академії. В гуртожиток мене в сумці з-під картоплі заносили… Вова… Я йому вчора подзвонила він каже: «Що, сука, ностальгія?»
В мене дуже ніжні відчуття до Дніпропетровська. Постійно знайомлюся з дуже важливими людьми, яких дуже люблю. Єдине, що треба поміняти (це, імовірно, не рахуючи готелю) — рух на дорозі ненормальний! Просто Азія! Джакарта отдихає!
«А є щось що особливе, що дуже подобається у Дніпропетровську?» — ніяк не могли відчепитися дніпропетровчани-патріоти.
«Щось таке, що тут літає… Не інопланетяни! Подобаються люди кайфові…»
… і бірюльки
«Ось диверсійна флешка (висіла на шиї)… Це не флешка, а імітація зі срібла! Якщо ви ненавидіте свого боса чи отдєла маркетінга, то берете, робите собі із заліза чи срібла флешку-імітацію, і якщо запихати її кудась, воно замкне контакти і все… Цю мені подарував наш тур-менеджер!..»
Ще Іренка радо показала «якійсь годинник», вінтажний браслет, подарований кимось, браслет з Перу, нелегально освячений в енергетичному центрі, пояс і шапку, які виклянчила в подруги.
… і вороги
«Вороги-пороги… хай собі будуть… Просто у людей думки відрізняються. Завдяки ворогам ми якось ростемо.
А ненависть — це кльово! Чиста емоція… Іноді можна і щось конструктивне почути, головне — не ображатись і не грати з себе звєзду. Я нікого не ненавиджу, навіть свою вчительку російської літератури!..»
…і діти
«Хочу… і побольше-побольше! Трьох — мінімум! Або краще: одного народити, а двох всиновити — негра і азіата!»
…і те, що вона зробила б заради України
«Багато чого, якби я бачила, що це дійсно не піде в трубу. Мені треба бачити, що дія має результат… гіпотетичний.
Я не нацик, але я люблю Україну, я люблю людей, я люблю пейзажі і я ненавиджу систему. Це нормально.»
…і енергетика вечірки
«Дуже класно. Мене тільки засмутив той факт, що був платний вхід. Це нормально для концертів, а от на читаннях… Якби це було просто перед концертами… Я люблю коли багато людей. І ті студенти, які не попали… Я дуже хочу з ними зустрітися — думаю, що все-таки Тім (Тимофій Хом’як) посприяє тому — перед концертом або просто у магазині „Білокнижник“. Кайфово було, доброзичливо!»
… і 5 книжок
«Для письменника це багато чи мало?» — було питання.
«Нормально… Я думаю, у мене менше книжок, ніж в інших, але вже більше, ніж у Андруховича… Це дуже смішно… У мене ж там багато, які повторяють одна одну, передруковані. Толком книжки три набралося.»
…і те, що далі
«Далі я хочу знімати кіно. Це найкраща тєма, типу де можна використати музику „Фактично самі“, сценарні задатки Карпи, акторську гру… Я б дуже хотіла в якихось третьорядних епізодах грати, якихось ненормальних людей типу, я хочу себе спробувати як режисера… Думаю, буду продовжувати писати книжки… Це набагато приємніше, ніж бути поп-звєздой! Тобто, коли тобі багато років, в тебе є шанс написати щось мудре і варте; коли ти молодий, воно якесь новаторське виходить, коли ти старший, то пишеш щось фундаментальне.»
…і роль в автобіографічному фільмі
«Якби ти знімала автобіографічний фільм, то головну героїню грала б Ірена Карпа?» — щоб не виникало зайвих чуток, пояснюю: питання було задано спонтанно. Поки що Ірена Карпа не збирається знімати автобіографічний фільм. Її наступний кіношедевр буде про складне донбаське життя.
«Ні!!! Є якісь дєвушкі такі, схожі на мене по типажу… Мені було б навпаки цікаво працювати з нею, як з акторкою, я була б просто режисером. В жодному разі я не грала б саму себе!
Це була б жива людина, щоб не була б актриса ніколи в житті! Це була б просто людина з цікавим лицем, не обов’язково, щоб дуже схожа була… Але якісь там риси типу очі, рот, постава, розміри якісь збігалися… Я просто дуже люблю, як грають живі люди фактурні, а не актори, які знають як все правильно вимовляти…»
А найголовніше те, що споглядаючи неформальні вершки дніпропетровського суспільства, все-таки прийшло досить чітке цього разу усвідомлення ось якого плану: існують homo, які певним чином поводять себе, певним чином розмовляють і одягаються, дотримуючись усталених невідомо ким стилістичних канонів, та виглядає це зрештою, як невиправданий пафос.
Але існують також homo, які все у своєму житті роблять по приколу, бо вони так відчувають. І виглядає це дуже по-справжньому. Відтак спілкування саме з ними додає життєво необхідного позитиву. Це я про Ірену Карпу. «Типу того».
Чому я обрав саме Ірену Карпу?Все просто… Саме вона на мою думку зараз прямолінійна та найглибша… Книги цікаві. і цікаві не як "модні", а як гарно та якісно написана проза. що до "використання матюків" то треба переставати бути ханжами та сприймати навколишній світ, як він є, а є він саме такий, з матюками та відвертими сценами. Здається, "мистецтво, як відображення прекрасного, а не дійсного" перестало бути актуальним ще за часів імпресіоністів. Треба ж якось рухатися з міста, книгами про піонерів нас перегодували у дитинстві . Цікаво, що мені якраз сподобалось використання "імплементацій слів та абзаців", і навіть сторінок іноземними мовами, адже це теж невід`ємна риса сучасності, я думаю, якщо читач зумів дістатися до книги Карпи (а мені ввижається довгий шлях читача, не випадково ж...), то у його освіті має бути хоча б одна іноземна мова, і мені скоріше не подобається те, що я не знаю французької , ніж те, що на окремі фрази нема перекладу. Це справа особистого самовдосконалення.
Та і взагалі…Це справа особисто кожної людини. Не всім ж вона повинна подобатися?На її рахунок,є купа різних статей,відгуків(звісно позитивних і негативних),усіляких інших способів її загнати у бруд,чи навпаки,показати її з кращих сторін. Але , ж не всі ідеалні?Взагалі ідеальних не існує. Читаючи перед тим, як сісти писати цей вилив думок про сучасну українську літературу,різні коментарі на інтернет порталах , різні інтерв’ю та статі про Крапу, я часто натикався на таких людей котрі писали: «Якщо вона гарний автор,чому ж вона знімалася оголеною для чоловічого журналу?Чому вона вживає матюки у своїх творах,чому пише сторінки іншою мовою,без перекладу?Чому вона паплюжить інші мови,коли пише їх українськими буквами,але не перекладаючи?».Спробую відповісти на них самотужки… Знімалася для чоловічого журналу оголеною? А що тут поганого?Вона просто нічого не приховує,і доречи,якщо є що показати,чому б це не зробити?І фотографії з нею,це не збочення,це мистецтво. Великі художники теж малювали з натури. Матюки…А невже їх немає у реальному житті? Невже ви навіть подумки ніколи не вилаялися? Отож бо,любі читачі,сприймайте життя таким як воно є,а не дивіться через призму….. Саме цю ідею Ірена і намагається донести у своїх книгах… Сторінки не рідною мовою без перекладу?А ви взагалі знаєте,що таке само освіта?Чи книжка потрібна лише щоб тупо вбити час?Паплюжить мови?Це смішно… Мову нічим не спаплюжиш,як на мою думку. Але все ж пояснення діям Карпи є… Воно дуже просте,просто королевою мов,для неї була і залишається українська,і я її розумію. Тому так іноді так хочеться сказати якесь іншомовне слово,щоб люди більш точно зрозуміли,що ж ти хочеш донести до них,але так не хочеться в цей момент забувати про українську… Напевно Ірена відповіла б так само,хоча може й ні. На цьому розповідь про сучасну українську письменницю Ірену Карпу я закінчу.
Як людина,що на даний момент теж пише книжку,і теж є частиною української сучасної літератури,скажу пару слів і про себе. Писати те,що лине з душі прекрасно,ще краще,коли це оцінюють люди. Звісно оцінки є позитивні,є негативні,але як вже було сказано мною, ніхто не ідеальний! Але коли чуєш слова: «Це майбутнє української літератури!» від людей,котрі читаючи твої твори, просто отримували насолоду,розумієш,що сучасна література варта будь-яких жертв. Навіть бути не признаним за життя. Але якщо хоч комусь твір сподобається насправді, життя це не прожите дарма!Свою книжку,я пишу не сам. Я пишу її з коханою людиною. Ми пишемо разом,ми являємося одним цілим а книжка як спільне дитя. І можливо, про нас також колись хтось напише,так як я писав зараз про Ірену… Але свій внесок у літературу України, вже зроблено:)

Частина 3
Підсумок…

Що може бути підсумком цього всього?Навіть тяжко визначитись. Але я спробую… Література,взагалі,це прекрасно. Сучасна українська література,це просто чудово. Чудово,тому,що зараз Україна стоїть на початку свого існування у культурному та взагалі у цілому світовому житті!Все це лише початок,ми,письменники,робимо перші кроки,для розвитку нашої коханої країни. Я є патріотом,я КОХАЮ нашу державу,але ненавиджу уряд… Але це все вже інша тема. Це політика… А те що зараз являється сучасним у нашій країні,це все як перші квіти ,котрі пробиваються після довгих заморозків крізь сніг. Такі тендітні,але такі прекрасні…
Так само і література. Ще трохи часу,і вона посяде нарешті заслужене перше місце серед усіх!Ще трохи часу…. І наших зусиль!

8.Один крок...

Просто…ніч…
Вона дістала з сумки мп-3 та знайшовши в плів-листі улюблений «Дельфін», завмерла, вдихнула на повні груди, наче готуючись пірнати в холодну воду, із перших акордів розслабилася, поринувши з головою в улюблену музику. Петра сиділа на лавці, яка ледь трималася купи. Звідси видніється все місто. В багатоповерхових будинках майже всюди темно, тільки де-не-де горить світло. Вона курила. Як приємно відчувати в роті цей гіркий і в той же час приємний смак. Попіл сипався прямо на штани, дим зливався з її запахом. Сюди б ще кави чи чаю з молоком. Один хороший знайомий сказав : «Знаєш, Петро, кава замінник сигарет, а чай замінник замінника.»
Потім хтось мав таке нахабство потурбувати її. Дівчина знімає навушник, запитує:
- Перепрошую?
- Закурити не буде?
З цього все і почалося. Вони розговорилися, вона сміялася над його тупими жартами. Накрапав дощ, і незнайомець запропонував піти до нього. Там, у квартирі, здавалося час зупинився. Ні, радше розтягнувся, як розжарена вонюча шина чи дешева брехня. Кольори змішалися – утворилася різнобарвна блювота, звуки збожеволіли, полетіли шукати щастя, залишаючи їх на самоті. Тепер, зараз, в цей час, момент, хвилину життя втратило її. «Зупиніть планету, я вийду!» - захотілося закричати. Невідомість – це найпаскудніше річ, яку тільки могли вигадати люди чи то пак філософи, бо саме вони примушують наші трубоподібні мозкові локони рухатися і задумуватися над різними питаннями, наприклад, що було перше: яйце чи курка?
Вона дивилася на нього і чомусь знала, що зараз відбудеться, але частина її в це не вірила, опиралася, ніби так зможе захиститись від майбутніх дій. Він глибоко вдихнув, вбирав весь запах цієї дівчинки, ледь торкнувся. Від цього вона вся похолола, але потім виникло бажання з ним злитися. А він, ніби перехопивши хід її думок, не став чекати з моря погоди: його голова нахилилась ближче і Петра відчула смак його губ. Ммм… Чорниці. Тіло отримувало задоволення, давно дівчина такого не відчувала. Від простого поцілунку – і стільки позитиву. Облизала губи, на них ще залишилась частина цього на кілька років старшого хлопчика, який, напевно, вже роздумує яким чином розвести її на секс.
- Ти така класна, - промовив він
«Ну, а я що казала? Думає, що такою банальністю затащить в ліжко?» - роздумувала дівчина. Але потім вирішує, що було б непогано, врешті вона його більше не побачить…А шкода…
- Чому?
- Не знаю. Солодка трохи, так би і з`їв. – прошепотів хлопець.
Вона знає практично його декілька один, а він вже розсипається компліментами. Точно все це закінчить сексом. Він заплющує очі, а вона проводить пальцями по обличчю, губах – він цілує, інколи легенько кусає та тихо облизує, потім непомітно торкається його шиї, що так пахла чорницями. Як же їй захотілося тих ягід! Душу б віддала за них! Цілуючи, він легенько підхоплює її на руки, несе в кімнату. Вона не опирається цьому і плювати хотіла на те, що буде говорити завтра та шкодувати про цю ніч. Хлопець обережно та дбайливо кладе на ліжко, знімає футболку, а вона просто…спостерігає за його рухами. Потім він стягує з неї светр та лагідно цілує в шию. Петра кусає його волосся, вдихає на повні груди запах чорниць. Квапливо знімає з себе футболку та жадібно цілує. Від збудження живіт починає швидше дихати, з`являється приємний лоскіт нижче нього. Відривається від її губ, плавно та легко виводить складні візерунки на її грудях, цілує, аж залишаються темні червона сліди. Кохання хвилею здіймається всередині, зливає всі думки. У прочинені двері балкона вітер кидає пригорщами весняне повітря. Він торкається пальцями її лопаток і, здається зараз виростуть крила, і вона полетить. Його рука метушиться біля її штанів з незручними ґудзиками, які вперто не піддаються, очі заплющуються, і остання думка, яка заблудилася в голові Петри: «Курча мать, а як його звати?»
А потім почалося зустрічання. Не варто було… через це той вечір змазався, почалися буденні проблеми, постійні спізнювання, безглузді сварки – і жалюгідне розтавання. А зараз чомусь згадала. Все таки я його кохала. Закохалася, дівчинка-підліток, в мучачика в перший же вечір, потім стала закінченим стервом…а він тоді розлюбив чи що? Прашла любов, зав`ялі помідори. А вони в нього і не цвіли. Мені легше бути лялькою, лєвой дєвочькай, яку тільки покличеш, коли стане сумно, то вона тут так як тут. Мені легше бути нею, а ні ж коханою людиною, від якої вимагають серйозні слова, вчинки. Мені краще, коли немає ніяких обов`язків, не треба ні перед ким звітуватися. Бо я не вмію вірити та кохати… Але зараз я розумію, що все таки добре, що тоді я зробила перший крок, бо ти, довбень, не зміг додуматись…Чуєш, ти потрібен мені!
Просто…

7.Кохаю...


- Я кохаю тебе. – сказав Тім,і подивися їй в очі… Дивився,а сам подумки говорив все,що не вилізало з його рота в цей момент…Все найважливіше…
- Я тебе теж. – сказала вона.
- Але я не вірю тобі,що ти знайшов у такій як я. – посміхнулася. Якось дивно посміхнулася…
У кімнаті було темно,з колонок гучно кричав Дельфін. Але цю посмішку він не зміг пропустити,він її зловив,і впустив у свою душу!
- Чому ти мені не віриш,що я роблю не так? Чому,всі слова,які вилітають з моїх уст,лише погіршують ситуацію… Іноді взагалі хочеться зашити рота, бо ти все одно не повіриш тому,що вилітає з мене…
Вона й сама точно не знала,що хотіла почути у відповідь. Їй здавалося,що все це лише заради банального сексу… Що зізнається у коханні він кожній дівчині,що з ним коли не будь була,взагалі усім. Хоча,вона і хотіла того сексу…. Але ж не все у житті настільки просто,і люди можуть теж мінятися… Змінився і він… Перший раз,за все життя,він відчував ,як його серце ладне вислизнути з його грудей,і впасти у руки їй. Як Подих нервово трусився, коли їхні губи зливалися в поцілунку. Тіла,танцювали шалений танець Кохання… Все навколо говорило що це ВОНА. Та,котру він так довго шукав,в існування котрої вже зневірився,і тому став таким,як був,тому було пофіг йому на жіночі серця. Тому, доводилося міняти партнерів так часто… Все через зневіру… Але ж його кохана зараз про це не знала… І промовляла:
- Є набагато кращі чім я, все рівно,не вірю. Просто, я кохаю тебе,і мені страшно…. Страшно за те,що я віддам свою душу тобі ,всю і повністю… А ти просто кинеш мене,як робив з іншими… Але я все одно буду тебе любити, і пробачу… Хоча ти і не попросиш прощення… І буду страждати. Можливо вічно…
Тім так її розумів… Але хоча це було чистою правдою,він не міг сказати: «Я обіцяю,такого не буде». Бо це не по його принципам. У житті можливі всі повороти,а він не міг збрехати своєму ангелу. НЕ МІГ!!!!
- Я КОХАЮ ТЕБЕ! ЯКЩО ТИ НЕ ВІРИШ СЛОВАМ,ГЛЯНЬ У МОЇ ОЧІ.ВОНИ НЕ ВМІЮТЬ БРЕХАТИ!!! – майже криком сказав він.
Його частина подивилася йому у душу,але нічого не відповіла. Далі був шалений порив пристрасті… Вони довго Кохалися один з одним… Шалено кохалися. Але вона не відповіла… Просто…