вівторок, 13 січня 2009 р.

6.Як завжди...

Я навіть не знаю чи жаліти про цю ніч, чи, навпаки, радіти. Радіти, що хоч була можливість відчути тебе, відчути в своєму тілі. Як же я хочу повернутися назад, але не для того, щоб виправити, а знову пережити. Було неймовірно добре, ми лежали абсолютно голі, пестилиодне одного, а потім був секс. Хоч і розум казав, що не варто, але на той момент я його просто виключила…Але як би не твій пафос. Пафос все зіпсував. Якби ти не казав ті три слова, якби ти просто насолоджувався і все, але ти ж захотів помучити мене, нагадати себе.Від тебе залишився тільки недопитий портвейн. Твої слова вже нічого не означають для мене…твій пафос вже не вражає мене як колись…ти…я кохаю тебе…, але вже не має значення ні для тебе, ні для мене…це забуто та нікому не потрібно, але сьогодні…ти навмисне мені нагадав, ввімкнув ту пісню…ти просто не розумієш, чи не хочеш…Але на даний момент я тебе кохаю і хочу бути з тобою, хочу торкатися тебе, відчувати тебе кожною клітиною тіла, бачити, обіймати, цілувати… Прокинься нарешті, мені набридло спілкуватися зі сплячим!
Блядь! Я що так кохала колись?! Хіба таке було, щоб хтось став жертвою мого кохання?! Ні, якщо в щоденнику написано, виходить – я перетворилася в безсердечну суку. Тупо використовую цю «сильну» стать. Їх я називаю тварючками, милими та вразливими. Ними можна бавитись як і де хочеш: в літаку, на кухні, на даху…А потім викидати, як якусь ганчірку. Такі вірні, такі чудові, і такі наївні. Думає, що він єдиний в моєму житті мен-мачо з великим пісюном. А насправді і не мачо, і пісік, як «руская рулєтка нах» - всає, то не всає. І погратися не можеш. До тебе доходить, що, може, варто пожмакати малого друга, але так як його хазяїн – дібіл, бо напився до дупи, то навіть петинг та оральний секс нічого не дасть. З одного боку шкода чувака, а з другого – образливо, бодумаєш, що може, щось в тобі не так… а потім на горизонті з`являється так званий супермен і всі твої дурні шифри на рахунок себе зникають, і ви нестримно кохаєтесь в поїзді, де всі інші пасажири через скромність та гуманність терпеливо вдають, що сплять.але як завжди хтось не виртримує і виходить покурити чи то із нервів, чи то передрочив, дивлячись на вас. А потім станція, ви прощаєтесь неназавжди, а принаймні на довгий час. От і вся мильна історія. От вам і сраний хепі енд з сраними щасливими мордами. Невже я колись любила? Чому тоді нічого не пам`ятаю? Ніби хтось нахабно, без всякого стуку, вломився в мою башку, сулиміць забрав ті спогади і порава, як кусок листка. Не пам`ятаю…Хоча б згадати хто це був? Чрт візьми!
Хм…не важливо…може, це і на краще. Вона зробила міцного чаю, підпалила сигарету, затягнувшись, солодко замуркотіла. В самих трусиках та подертій футболці дівчина з цигаркою в зубах насолоджувалася тишею, яку створила для себе. Надпила чай…і враз… Це так спонтанно та чомусь болюче… Запах чорниць. Свіжі, щойно зібрані. І ти їх їсиш прямо в лісі, насолоджуєшся, все лице та руки у них, а ти радієш так, як мала дитина радієподарованому песикові.
- Я ЗГАДАЛА!!! Все сталося неочікувано, - просто…

Немає коментарів:

Дописати коментар